Ломоносову, значить, можна?

15

Я, як і героїня історії «Виблискуючи п’ятами», влітку ходжу босоніж. До речі, була у свій час дуже рада побачити, що я не одна така.

Почалося навчання у вузі. Ніяких проблем з приводу мого зовнішнього вигляду до сьогоднішнього дня не було. Сьогодні поставили пару в іншому корпусі. Заходжу в корпус, бачу на вході запис, поруч сидять вахтерка і охоронець. Останній, помічаючи мої босі ноги, заявляє, що не пропустить.

— Де написано, що не можна ходити босоніж?
— А де написано, що можна? Ні-ні, не записуйтеся навіть, я вас не пропущу.

Розвертаюся і вилітаю з корпуса в напрямку деканату. В деканаті направляють до начальника охорони. В процесі пошуку оного начальника кілька раз вислуховую питання в дусі «а чому»; серйозного подиву, до речі, не бачу ні від кого. Посміхаюся, пояснюю: «Мені так зручніше». Знаходжу начальника.

— Передайте в перший корпус, не пам’ятаю, хто у вас там сидить… Так от, щоб він свої вимоги до зовнішнього вигляду залишав вдома. Вона студентка, у нас навчається.

Повертаюся в перший корпус. Охоронця на місці немає, вахтерка виправдовується тим, що працює четвертий день, і розповідає мені, яка я гарна.