Життя за стінами вузу

14

Господи, як же я люблю вчитися!

Вчора була попередній захист диплома. Поміняли мені тему: «Просування в інтернеті» — це не те, що треба «PR-кампанія в інтернеті». Окей, міняю. І тепер, коли так кардинально (що, йдучи на червоний диплом, ти досі не бачиш глобальних відмінностей між поняттями?!) змінилася тема диплому, потрібно правити всю готову теорію на 35 сторінок.

— Як! Навіщо ти пишеш про особливості інтернету? Кому він взагалі потрібен у твоєму дипломі? Пиши про PR. Це ж твоя спеціальність.

Неважливо, що я працюю PR-менеджером провідного порталу міста. Неважливо, що до цього я три роки просувала місцевий журнал, який жив моїми стараннями. Неважливо, що за проведену PR-кампанію я отримала перше місце на міжнародному конгресі по PR і реклами, піднявши престиж вузу на Уралі. Неважливо, що потім ректор вручав мені диплом за щось на зразок «підтримки іміджу вузу». І неважливо, що ректорську стипендію мені, заочнице на безкоштовному навчанні, два рази давали. Виявляється, п’ять років я зірковою хворобою не хворіла.

Пам’ятається, на другому курсі, коли здавали іспит «Проектування PR-компаній», я шпори написала, з усіма поділилася. Посеред іспиту, побачивши шпору у списывающего, у мене як у автора викладач попросив завантажити ці шпори собі на комп: «Як у вас все стисло і добре написано».

Ви, шановна комісія, вихідці філфаку, а я — піарник-практик. Задовбали. Дайте диплом і пустіть за викладацьку кафедру. Я розповім вашим ледарям, що їх чекає за стінами вузу.