Торт вже не торт

7

Мене страшенно задовбали провінційні виробники продуктів. Причому «провінційні» — це не територіальна ознака, а симптом збиткового бізнес-мислення. Як тільки продукт завдяки своїй якості отримує популярність у споживача, тут же перетворюється в фасований денатурат. Чим ще пояснити таке явище?

Скільки разів я «підсаджувалася» на смачні сушіння-профитрольки, пельмені-нагетси, кукурудзи-горошки — і скільки разів, в черговий раз купивши улюблену продукцію, викидала її в сміття! Я хочу, просто мрію бути патріотом торгової марки. Але ні — комусь важливіше на зрослу прибутку зробити ще більше, і вони здешевлюють виробництво.

У нас навіть такий спорт є — ловля невідомих марок. Ті ж пельмені. Бачиш невідоме назва — сміливо бери. Дешевше і якісніше, ніж популярні аналоги. Продукту ще треба завоювати ринок. Насолоджуємося рівно до тих пір, поки мета не буде досягнута. Завоював ринок, молодець! Сміливо можна тепер його втрачати.

Люди, ну невже не очевидно, що якщо, приміром, пиріжкові з черствими і несмачними від народження пиріжками годують тільки студентів в безвихідних ситуаціях, а в кіоски з Екшн сно смачною випічкою чергу варто, то на своєму дешевому виробництві ви щодня втрачаєте в десятки разів більше прибутку, ніж зекономили? Коли до вас Екшн де, що люди не упаковку купують, а смачний сир або йогурт, і якщо їм підсунути замість цього смачного те, що вам дешевше обійшлося, то простягнути руку трохи лівіше і взяти сусіда з незнайомим назвою покупцеві не коштує рівно ніяких зусиль?