Понеділок — день важкий

17

А мене задовбали мої колеги. Не всі, звичайно, але багато. І продовжують це робити кожен день, одними і тими ж питаннями.

Йду до себе в кабінет, нікого не чіпаю. Назустріч один з них.

— Чого така сумна?

Блін, хочете, щоб вам всі посміхалися при зустрічі — їдьте до америкосів і лыбьтесь там один одного на здоров’я.

Ранок понеділка. Йду в кабінет.

— Ти чого знову без настрою?

Яка, блін, може бути настрій в понеділок вранці?! По-перше, я сова. По-друге, на роботу мені до восьми, і встаю я кожен день в шість…

Особливо дістав один примірник — боже збав випадково перетнутися з ним де-то, ще гірше, якщо доводиться до нього йти з робочих питань. Спочатку задасть тисячу запитань, потім, не чекаючи відповіді, розповість все самі вульгарні анекдоти, які зможе згадати. Чоловік при цьому вдвічі старший за мене.

* * *

Народ, вам справді цікаво, як у мене справи? Я дуже сильно сумніваюся. Мені що, всім підряд почати пояснювати, яке невеселе у мене було дитинство; що похмурі риси обличчя в нашій родині не у мене одного; що, по-моєму, постійна посмішка на обличчі без причини — ознака самі знаєте чого?

Я вмію пожартувати до місця, мені подобаються позитивні люди. Я така, це мій характер і моя зовнішність. Не треба діставати мене. Я ж не питаю вас при зустрічі: «Чому у тебе замість носа носяра? Гей, подивися на свій зад, коли ти нарешті перестанеш обідати булочками? Ти Екшн сно вважаєш, що фарбувати брови в два кольори — це красиво?»